Современные методы и средства сорбционной детоксикации

Опросы

Как Вы попали на наш сайт?

Авторизация






Забыли пароль?
Ещё не зарегистрированы? Регистрация

Кто на сайте?

Сейчас на сайте находятся:
5 гостей
 
 

 

Главная

ЕНТЕРОСОРБЕНТИ ЯК ЗАСІБ ДЕТОКСИКАЦІЇ ОРГАНІЗМУ Печать E-mail
УДК 616.37-002:615.246.9

Н.М. Гуріна, К.І. Бардахівська
Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є.Кавецького НАН України

Ентеросорбція або гастроінтестинальна сорбція є одним із методів еферентної терапії, який спрямований на зв'язування та виведення з шлунково-кишкового тракту (ШКТ) екзо- та ендогенних токсинів, ксенобіотиків адсорбентами, що приймаються перорально. З давніх часів дійшли відомості про внутрішнє та зовнішнє застосування лікарями деревного вугілля або сажі. Однак, як терапевтичний метод ентеросорбція отримала стрімкий розвиток в новітній медицині у другій половині 20-го століття, що перш за все пов'язано з досягненнями хімічних технологій по отриманню сполук медичного призначення, які мали широкий спектр поглинальної активності та високу сорбційну емкість. Вперше наукові визначення ентеросорбції, як методу еферентної терапії, та ентеросорбентів, як фармакологічної групи препаратів, а також механізми їх дії були дані проф. В.Г.Ніколаєвим та співав. у 1982-84 р.р. [7, 9]. Підгрунтям цьому слугували клінічні спостереження за тривалим, успішним прийомом гранульованого синтетичного вугілля у досить високих дозах як самостійного лікарського засобу при гострих та хронічних захворюваннях печінки, нирок, ШКТ, абстинентному синдромі, гіперхолестеринемії, токсикозах першої половини вагітності, опіках, туберкульозному токсикозі, деяких ускладненнях хіміопроменевої терапії раку, багатьох алергічних захворюваннях, харчових токсикоінфекціях [6]. Надалі до цієї групи препаратів окрім активованого вугілля увійшли інші хімічні сполуки природного або синтетичного походження, що мали сорбційні властивості і застосовувались не лише в якості антидотів при гострих отруєннях, а й для лікування багатьох захворювань [8].
До ентеросорбентів відносять лікарські засоби, які при внутрішньому введенні здатні зв'язувати токсичні речовини та метаболіти в ШКТ за рахунок реалізації механізмів адсорбції, абсорбції, іонообміну або комплексоутворення.
Класифікація сучасних ентеросорбентів ґрунтується перш за все на їхній хімічній структурі. Ентеросорбенти, які застосовуються в Україні, поділяють на:
1. Вуглецеві:
- на основі природної сировини - деревні, кісточкові;
- на основі гранульованого вугілля, що синтезоване з штучних смол;
- на основі активованих синтетичних вуглецевих волокон.
2. Кремнійвмісні:
- кремнійорганічні (гідрогелі метилкремнієвої кислоти);
- аеросили (високодисперсний двоокис кремнію);
- силікати алюмінія та магнія (атапульгіти);
- глиноземи.
3. Природні органічні:
- на основі альгінатів (морських бурих водоростей);
- на основі гідролізного лігніну (піролізованої целюлози);
- на основі пектинів;
- на основі хітину;
- на основі харчових волокон.
4. Комбіновані, до складу яких може входити два та більше з вказаних ентеросорбентів (наприклад, волокнисте синтетичне вугілля + алюмосилікат палигорскіт у препараті ультрасорб).
Фізико-хімічні властивості.
Вуглецеві та кремнійорганічні ентеросорбенти мають пористу структуру. Пори вуглецевих адсорбентів в залежності від розміру їхнього радіусу поділяють на макро- (більше 200 нм), мезо- (100-1,6 нм) та мікропори (менше 1,6 нм). Біологічно активні сполуки, які поглинаються адсорбентами, фіксуються на поверхні мезопор та більших мікропор (супермікропор), в той час як макропори мають незначну сорбційну активність і переважно виконують роль транспортних каналів до мезо- та мікропор. Швидкість дифузії сполук в структурі адсорбента залежить від кількості та розміру макро- та мезопор, а фіксація молекул адсорбата визначається наявністю мезо- та мікропор. Таким чином, сорбційний потенціал ентеросорбентів визначають за показниками об'єму пор та питомої площі поверхні мезо- та мікропор.
Кремнійорганічні адсорбенти є гелем гідроокису метилкремнієвої кислоти, органофільність якого пов'язана з наявністю на поверхні розділу фаз метильних груп, гідрофільність – гідроксильних груп, а пори формуються за рахунок проміжків між мікроглобулами полісилоксанової матриці і мають розмір 10-50 нм та заповнені водою [4]. Питома площа поверхні таких адсорбентів становить 150-300 м2/г, що суттєво поступається цьому показнику, наприклад, для сучасних вуглецевих ентеросорбентів (1500-3000 м2/г).
Ентеросорбенти інших груп не мають пористої структури і реалізують свої адсорбційні властивості за рахунок поверхневої взаємодії. Крім того, як вуглецеві, так і інші ентеросорбенти мають на своїй поверхні ті чи інші активні функціональні групи, завдяки яким можуть протікати процеси хемосорбції, іонообміну та комплексоутворення з різними адсорбатами.
Для оцінки сорбційних характеристик адсорбентів медичного призначення застосовують метод ізотерм. В якості адсорбатів використовують розчини певних маркерних сполук: метиленовий блакитний, феназон, креатинін, сечова кислота, вітамін В12, рибонуклеаза, глюкагон, мединал, саліцилати, альбумін, тощо. У такий спосіб визначають одну з основних характеристик ентеросорбенту – його питому сорбційну емкість за конкретним маркером, тобто кількість певного адсорбата, яка може бути поглинута одиницею маси або об'єма сорбента. Кінцевим результатом поверхневої взаємодії сорбента та молекул адсорбата є накопичення та концентрування на розділі двох фаз зв'язуваних молекул і встановлення динамічної рівноваги між адсорбційним шаром та контактуючим розчином. Зв'язування адсорбатів на адсорбенті лімітується саме питомою сорбційною емкістю ентеросорбенту, який застосовують.
Проте ентеросорбенти, призначені для застосування у медицині, повинні мати не лише високі фізико-хімічні параметри, а й відповідати наступним критеріям [8]:
1) нетоксичність;
2) нетравматичність для слизових оболонок ШКТ;
3) задовільна евакуація з кишечника;
4) відсутність десорбції сполук у процесі евакуації та зміни рН середовища;
5) задовільний вплив на процеси секреції та біоценоз мікрофлори ШКТ або його відсутність;
6) відсутність негативних органолептичних властивостей сорбенту – зручна (комфортна) фармацевтична форма препарату.
Сучасні ентеросорбенти виготовляються в таких лікарських формах як порошок, гранули, таблетки, гелі, пасти, зависі, колоїди. Вони, як правило, є неселективними адсорбентами, оскільки великий діапазон сорбційної активності робить їх поліфункціональними. Такі препарати можуть вилучати з хімуса і частину корисних речовин та при тривалому застосуванні приводити до певних небажаних ефектів (констипаційних проявів, деякого збіднення організму на вітаміни), які втім легко коригуються. Тому у кожному окремому клінічному випадку необхідно враховувати весь комплекс фізико-хімічних та фармакологічних властивостей ентеросорбенту, що призначається, - його сорбційну активність, лікарську форму, дозу та тривалість лікування.
Особливістю ентеросорбентів як фармакологічної групи лікарських засобів є те, що вони не мають власної фармакокінетики та фармакодинаміки, оскільки нерозчинні та не всмоктуються з ШКТ. Ця властивість слугує однією з головних підстав для реєстрації в Україні адсорбентів природного походження в якості біологічно активних харчових добавок.
Механізми дії.
Аналіз результатів лікувальної дії ентеросорбентів дозволив вивести кілька основних положень щодо механізмів їхньої дії [7]. Прийнято вважати, що при ентеросорбції поглинаються токсичні речовини:
1) які потрапили у ШКТ екзогенно (екзотоксини, ксенобіотики, бактерії та їх токсини);
2) які дифундують у просвіт кишечника з крові та лімфи;
3) які виділяються у кишечник разом з травними соками;
4) які утворюються безпосередньо у ШКТ (індол, скатол, феноли, поліаміни, деякі біологічно активні пептиди, бактеріальні ліпополісахариди).
Крім цього, при ентеросорбції може відбуватись модифікація амінокислотного та ліпідного спектрів вмісту кишечника за рахунок вибіркової дії сорбентів на амінокислоти, олігопептиди, вільні довголанцюгові жирні кислоти, що може розглядатись як один з механізмів дії ентеросорбентів, а саме модифікація дієти [9].
На сьогодні існує незначна кількість експериментальних досліджень, в яких викладені результати вивчення механізмів дії таких ентеросорбентів як белосорб [2,3] та поліфепан [1, 8] і які значною мірою підтверджують вірність приведених вище положень. Поряд з цим майже відсутні комплексні клінічні дослідження механізмів ентеросорбції. Велика кількість робіт містить перш за все дані по терапевтичних ефектах застосування ентеросорбентів при захворюваннях різних нозологічних груп [4-6, 8]. В зв'язку з цим всебічне патогенетичне обґрунтування їх використання при багатьох захворюваннях суттєво відстає від широкого клінічного застосування. Тому на сьогодні вельми актуальною є задача всебічного експериментального та клінічного дослідження механізмів лікувальної дії сучасних ентеросорбентів.

Література

1. Беляков Н.А., Соломенников А.В., Журавлева И.Н., Соломенникова Л.О. Энтеросорбция – механизмы лечебного действия // Эфферентная терапия, 1997, т.3, №2, с.20-26.
2. Гурина Н.М., Ерецкая Е.В., Юрченко О.В. и др. Энтеросорбция при экспериментальном остром панкреатите у крыс // ДАН Украины, 1994, № 9, с.168-173.
3. Гуріна Н.М., Юрченко О.В., Ніколаєв В.Г. Ентеросорбенти бєлосорб і панзисорб у лікуванні експериментального гострого панкреатиту у щурів // Фізіол.журн., 2000, т.46, № 1, с.101-108.
4. Клиническое применение препарата энтеросгель у больных с патологией органов пищеварения // Новые подходы к терапии: Метод.рекомендации. М., 2000, 89 с.
5. Медицинская химия и клиническое применение диоксида кремния / Под. ред. А.А.Чуйко. К., Наукова думка, 2003, 415 с.
6. Николаев В.Г. Метод гемокарбоперфузии в эксперименте и клинике. К., Наук.думка, 1984, 359 с.
7. Николаев В.Г., Стрелко В.В., Коровин Ю.Ф. и др. Теоретические основы и практическое применение метода энтеросорбции // Сорбционные методы детоксикации и иммунокоррекции в медицине: Тез. докл. Харьков, 1982, с.112-114.
8. Энтеросорбция / Под. ред. Н.А.Белякова. Л., Центр сорбционных технологий, 1991, 329 с.
9. Nikolaev V.G. Enterosorption // Proceedings of the Fifth Int. Symp. on Hemoperfusion and Artificial Organs / Ed. by T. M. S. Chang, H. Bing-Lin. Tianjin, China Academic Publishers, 1984, р.87-99.


РЕЗЮМЕ
ЭНТЕРОСОРБЕНТЫ КАК СРЕДСТВО ДЕТОКСИКАЦИИ ОРГАНИЗМА
Гурина Н.М., Бардахивская К.И.

Энтеросорбенты - лекарственные средства, которые при введении внутрь способны связывать токсические вещества и метаболиты в ЖКТ за счет реализации механизмов адсорбции, абсорбции, ионообмена или комплексообразования. Их делят на углеродные, кремнийсодержащие, природноорганические и комбинированные. Углеродные и кремнийсодержащие сорбенты имеют пористую структуру. Энтеросорбенты других групп реализуют свои адсорбционные свойства за счет поверхностных взаимодействий.
Основными механизмами действия энтеросорбентов являются поглощение токсических веществ:
- поступивших в ЖКТ экзогенно;
- дифундировавших в просвет кишечника из крови и лимфы;
- выделяющихся в кишечник вместе с пищеварительными соками;
- образующихся непосредственно в ЖКТ.


SUMMARY
ENTEROSORBENTS AS A REMEDY FOR ORGANISM DETOXICATION
Gurina N., Bardakhivska K.

Enterosorbents are the medical remedies for internal administration, which are able to bind the toxins and toxic metabolites from gastrointestinal tract through the adsorption, absorption, ion-exchange and complex-forming mechanisms. Enterosorbents may be classified as carbonic, silicon-containing, natural-organic and combined ones. Carbonic and silicon-containing adsorbents have the porous structure. Other enterosorbents realize their adsorptive properties through their surface interactions.
The main mechanisms of enterosorbents action are the removing of toxic metabolites from gastrointestinal tract:
- originally exogenic toxins,
- diffused toxins into intestines from blood and lymph,
- secreted toxins into intestines with digestive juices,
- toxins formed directly in gastrointestinal tract.


Автори:
1. Гуріна Наталія Михайлівна, к.б.н., ст.н.сп. відділу фізико-хімічних механізмів сорбційної детоксикації Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології НАН України;
03022, Київ, вул. Васильківська, 45, ІЕПОР, тел. 257-11-77.
2. Бардахівська Квітослава Ігорівна, к.б.н., н.сп. відділу фізико-хімічних механізмів сорбційної детоксикації Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології НАН України;
03022, Київ, вул. Васильківська, 45, ІЕПОР, тел. 259-71-22.

Автор, якому слід направляти кореспонденцію:
Гуріна Наталія Михайлівна, к.б.н., ст.н.сп. відділу фізико-хімічних механізмів сорбційної детоксикації Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології НАН України;
03022, Київ, вул. Васильківська, 45, ІЕПОР;
тел./ факс 257-11-77; E-mail: Этот e-mail защищен от спам-ботов. Для его просмотра в вашем браузере должна быть включена поддержка Java-script

 
« Пред.   След. »

Наставление

 

КРАТКОЕ НАСТАВЛЕНИЕ
ПО СОВРЕМЕННОЙ ТАКТИКЕ ПРИМЕНЕНИЯ
ГЕМОСОРБЦИОННОГО МЕТОДА В КЛИНИЧЕСКОЙ ПРАКТИКЕ

 

1. Заболевания печени и желчевыводящих путей

2. Острая и хроническая почечная недостаточность

3. Острые отравления

4. Острый и хронический панкреатит

5. Перитонит

6. Сепсис и раневая инфекция

7. Ожоговый токсикоз

8. Краш-синдром и постгипоксические состояния

9. Острая лучевая болезнь

10. Онкологические заболевания

11. Сердечно-сосудистые заболевания

12. Бронхиальная астма и некоторые другие аутоиммунные заболевания

13. Кожные заболевания

14. Неврология и психиатрия

15. Алкоголизм и наркомания

16. Прочие показания

17. Осложнения гемосорбции

18. Противопоказания к использованию гемосорбционного метода

19. Некоторые общие соображения относительно выбора гемосорбентов и режимов перфузии

Коротко

Эфферентные методы терапии – это операции направленного изменения клеточного, белкового, электролитного, газового состава крови путем ее обработки вне организма человека. В соответствии с особенностями иммитации физиологических процессов, технологическими параметрами, селективностью выведения субстанций, возможностями достижения специфических эффектов различают следующие основные методы эфферентной терапии:
1. Гемодиализ - метод освобождения организма от низкомолекулярных токсинов посредством диффузии их через полупроницаемую мембрану по градиенту концентрации в диализирующий раствор. Основные показания: хроническая и острая почечная недостаточность, отравления диализабельными ядами (алкоголи, углеводороды, наркотические преператы и др.) в токсикогенной фазе.
2. Ультрафильтрация – метод удаления избыточной жидкости через полупроницаемую мембрану без использования диализирующего раствора. Показания: гипергидратация при острой и хронической почечной недостаточности, проявляющаяся отеком легких.
3. Гемофильтрация – метод обменного удаления из организма больших объемов жидкости (до 25-28 л), веществ низкой и средней молекулярной массы через фильтр с высокопроницаемой мембраной за счет конвекционного переноса, проводится обычно параллельно с диализом. Показания: хроническая почечная недостаточность, осложненная злокачественной гипертонией, перикардитом, полинейропатией; острая почечная недостаточность.
4. Перитониальный диализ – метод удаления токсинов низкой и средней молекулярной массы, воды и электролитов через ...
© 2007 - 2008 “Кыулонг”
+38(044)4607324, +38(097)4264195, +38(063)0386953